Геодезическая дуга Струве

Геодезическая дуга Струве

Геодезическая дуга Струве — это цепь старых триангуляционных пунктов, ориентированная с севера на юг, и следующая примерно вдоль 25-градусного меридиана восточной долготы.


Геодезическая дуга Струве

Первоначально «дуга» состояла из 265 триангуляционных пунктов, расположенных в вершинах 258 треугольников, имеющих общую сторону. 13 пунктов были основными и представляли из себя совмещенные астрономо-геодезические пункты, в них были сделаны астрономические определения широт и азимутов.

Опорные точки этой триангуляционной сети были маркированы на местности самым разным образом: выдолбленными в скалах углублениями, железными крестами, пирамидами из камней или специально установленными обелисками. Часто их помечали кирпичом из песчаника, заложенным на дно ямы, иногда это был гранитный куб с полостью, залитой свинцом, положенный в яму с булыжниками[1]. Конечные точки Дуги были закреплены монументами.

ГДС создавалась в качестве геодезического инструмента для градусного измерения дуги меридиана с целью уточнения формы Земли.

Протяженность

Сеть геодезических треугольников протянулась на 2820 км и образовала дугу, покрывающую угол 25 градусов 20 минут (1/14 часть окружности Земли).

Дуга берет начало от «Пункта Фугленес», лежащего на побережье Баренцева моря, недалеко от норвежского города Хаммерфест (70° северной широты), далее следует на юг (проходит немного восточнее Хельсинки, Таллинна, Риги и Вильнюса, и существенно западнее – Минска и Киева, далее близ Кишинева), и заканчивается недалеко от побережья Черного моря, на крайнем юго-западе Украины, в районе Измаила – «Пункт Старо-Некрасовка» (45° северной широты).

Геодезическое и историческое подразделение дуги Струве на части

Вся дуга разделена на две главные геодезические части:
Южная дуга, между Старо-Некрасовкой, 45°20' и Гогландом, 60°05', протяженностью 14°45'.
Северная дуга между Гогландом, 60°05' и Фугленесом, 70°40', протяженностью 10°35'.


В момент создания Дуга пролегала по территории двух государств — Российской империи и унии Швеции и Норвегии. Соответственно, выделяют:
Русскую дугу, протяженностью 20°30', между широтами 45°20' и 65°50' — от южной точки на Дунае до городка Торнио в Финляндии (ранее гарнизонный город Российской империи).
Скандинавскую дугу, протяженностью 4°50', между широтами 65°50' и 70°40' — между Торнио и Фугленесом, конечной северной точкой.


ГДС на современной политической карте

http://www.racurs.ru/wiki/index.php/

Український шлях «Дуги Струве» (Номер 55 27.07.2007) (Б.Лепетюк, О.Кучер, Р.Висотенко, Ю.Стопхай)


Визначення розмірів та фігури Землі є одним з найважливіших завдань науки з часів Аристотеля. Упродовж XVII-XX ст. фігура Землі досліджувалася методом градусних спостережень уздовж меридіанів та паралелей, а також методом астрономічних вимірювань. Технологія наземних спостережень була важливим етапом в історії розвитку астрономії та геодезії. В роботах, де використовувалася технологія градусних спостережень, брали участь найвидатніші та найвідоміші астрономи, геодезисти і математики свого часу: Снелліус, Пікар, Клеро, Буге, Деламбер, Струве, Бессель, Ґаусс, Гейфорд, Гельмерт, Красовський та багато інших. У результаті цих досліджень було отримано інформацію про форму та розміри Землі.

Вагомий вклад у розвиток технології градусних спостережень внесли видатні російські вчені, військові геодезисти, зокрема В. Я. Струве та К. І. Теннер. Під їхнім керівництвом та за особистої участі вперше в історії геодезичних зйомок було виконано роботу такого масштабу. Геодезична побудова отримала назву "Геодезична дуга Струве”.

У 2005 р. за ініціативою Міжнародної федерації геодезистів та за активною участю національних картографо-геодезичних служб Норвегії, Швеції, Фінляндії, Росії, Естонії, Латвії, Литви, Білорусі, України, Молдови реалізовано відповідні процедури, пов'язані з виконанням робіт, підготовкою матеріалів та номінаційних документів для розгляду питання про включення об'єкта "Дуга Струве” до Списку Всесвітньої Спадщини ЮНЕСКО.

Так починалось
В 1797 р. імператор Павло І заснував Імперське депо карт, яке в 1812 р. було перейменоване на Військово-топографічне депо (ВТД). Цій установі доручалося виконання топографічних, геодезичних та картографічних робіт. У грудні 1815 р. начальник Генерального штабу і водночас директор ВТД генерал-фельдмаршал князь Волконський, вивчивши стан топографо-геодезичних робіт у Франції, наказав командуючому 1-ї російської армії виконати тригонометричну і топографічну зйомку Віленської губернії. Керівником робіт призначили полковника К.І.Теннера. Одночасно з тригонометричною зйомкою Теннер з власної ініціативи розпочав градусне спостереження уздовж меридіана Віленської астрономічної обсерваторії (1816-1822 рр.). У 1816 р. за дорученням Ліфляндського економічного товариства В.Я.Струве розпочав астрономо-геодезичні роботи для створення карти Ліфляндії. Цю роботу Струве завершив у 1819 р. Напевно саме в цей час у нього й виникла ідея про градусні спостереження уздовж меридіана, які він розпочав у 1821 р. і завершив у 1827 р. в межах Ліфляндії.

Віленська та Ліфляндська зйомки завдяки керівникам цих робіт, стали першим етапом Російсько-Скандинавського градусного спостереження "Геодезична дуга Струве”.

Приблизно в цей же час по завершенню тригонометричної зйомки Віленської губернії К.І.Теннер розпочинає тріангуляцію в Курляндській (1822-1823 рр.) і Гродненській (1825-1829 рр.) губерніях та одночасно з цим переносить градусні спостереження на південь. У 1828 р. К.І.Теннер з’єднав свою мережу з мережею, побудованою Струве у Ліфляндії.

У 1830 р. з ініціативи Струве роботи продовжуються в межах Фінляндії, але вже без його безпосередньої участі. У цьому ж році К.І.Теннер розпочав роботи з побудови тріангуляції в Мінській губернії, які було завершено в 1833 р. Одночасно він з’єднав російську тріангуляцію з мережею Східної Пруссії. Після цього Теннеру було доручено виконати тригонометричну зйомку у Волинській та Подільській губерніях, яку він завершив у 1841 р.

У 1844 р., спираючись на тріангуляцію в Подільській губернії, Теннер виконав роботи з побудови тріангуляції в Бессарабії. Рекогностування місцевості та побудову геодезичних знаків здійснено в 1845 р., а наступного року на побудованих пунктах розпочали спостереження, які було завершено в 1849 р. Градусне спостереження на території Фіндляндії, Швеції та Норвегії виконували вчені цих країн за активної участі астрономів Пулковської обсерваторії. В 1855 р. всі польові роботи з градусного спостереження було завершено.

Принагідно зазначимо, що в другій експедиції 1852 р. у Фіндляндії брав участь ад’юнкт професора Харківського університету Іван Іванович Федоренко, який до цього два роки вдосконалював свої знання з астрономії в Пулково і його здібності високо оцінив Струве. І.І.Федоренко був учнем відомого професора кафедри астрономії і геодезії Харківського університету А.П.Шидловського, який був учнем самого Струве. Російське градусне спостереження виявилося дуже якісно побудованим: про це свідчать насамперед висока точність кутових та лінійних вимірів. Похибка виміряних кутів у ліфляндської частині дуги, яка, нагадуємо, була виміряна за безпосередньої участі Струве, становить 0,57; у фінляндській частині дуги похибка виявилася дещо вищою, але в цьому районі з вкрай несприятливими умовами для спостережень вона не перевищила 0,87. Незважаючи на низьку якість інструментів, які застосовувалися для спостережень, та на високі й дуже нестійкі сигнали, похибки виміряних кутів у градусному спостереженні Теннера виявилися незначними. В межах Віленської, Гродненської та Курляндської губерній (Литовська дуга) вони становили 0,68, Волинської та Подільської – 0,73, а в Бессарабії – 0,61.

У порівнянні з російськими наступні виміри шведських та норвезьких геодезистів виявилися значно нижчої точності, хоча вони й виконувалися майже через 30 років після перших робіт Теннера та Струве.

На службі у науки
Геодезична дуга Струве простягається вздовж меридіана територіями 10 країн Європи (Норвегії, Швеції, Фінляндії, Росії, Естонії, Латвії, Литви, Білорусі, України, Молдови) майже на 3000 км від узбережжя Північно-Льодовитого океану (пункт Фуґленес) до Чорного моря (пункт Старо-Некрасівка). На дузі було закладено 265 геодезичних пунктів. Два крайні, як найважливіші, позначені монументальними стовпами на знак вдалого завершення робіт. Пам'ятник у Старій Некрасівці складається з чотиригранної чавунної піраміди, встановленої на камінному фундаменті. Його споруджено одразу по завершенню тригонометричних робіт.

У 33-х головних трикутниках у межах Волині й Поділля середня довжина їх сторін становить 25,5 версти (27,2 км). Найкоротша сторона (Ізмаїл – Старо-Некрасівка) в останньому трикутнику – 6,2 версти (6,6 км). Трикутники на Поділлі найбільше підняті над поверхнею Світового океану. Найвищий пункт розташовується у м. Кременець Тернопільської області на висоті 208 туазів (один туаз – приблизно 1,95 м).

Оригінальна схема геодезичної дуги Струве: Волинські та Подільські трикутники Пункти геодезичної дуги Струве періодично використовувалися як військовими, так і цивільними геодезистами. Вони суміщувалися з пунктами нових геодезичних мереж різних класів.

У 1928-1932-х роках частини Військово-топографічної служби Червоної Армії та Українське геодезичне управління виконали роботи з побудови ланки тріангуляції 1 класу Переяслав-Хмельницький – Шепетівка, в яких задіяли пункти дуги Катеринівка, Базалія, Мончинці. На цих пунктах у камінь забетонували металеві марки. У 1930 р. на пунктах Катеринівка та Мончинці Військово-топографічна служба провела астрономічні спостереження, в результаті яких було одержано астрономічні широти і довготи даних пунктів. У 1930-1932-х роках при побудові Шепетівської базисної мережі тріангуляції 1 класу Українське геодезичне управління виконало роботи на пунктах Катеринівка та Базалія. У 1932 р. воно ж визначило астрономічний азимут напрямку Катеринівка-Велика Бубнівка. У тому ж році Військово-топографічна служба визначила базис Базалія-Катеринівка.

У 1940 р. Південне аерогеодезичне підприємство виконало геодезичні спостереження на пунктах Базалія та Кривочинці для встановлення зв’язку тріангуляції 1 класу СРСР та Польщі.

У 1954 р. Українське аерогеодезичне підприємство здійснило повторні спостереження Шепетівської базисної мережі тріангуляції 1 класу, а саме на пунктах Катеринівка, Базалія та Мончинці. У 1955 р. на пунктах Базалія та Катеринівка геодезисти цього ж підприємства виконали астрономічні спостереження, в результаті яких було визначено астрономічні широти й довготи вказаних пунктів, а також астрономічний азимут напрямку Базалія-Катеринівка.

У 1961 р. частини Військово-топографічної служби провели на пунктах Баранівка, Чорноводи, Ганнівка, Карачківці, Супрунківці та Фельштин роботи з побудови ланки тріангуляції Хмельницький – Вінниця – Кам’янець-Подільський.

У пошуках забутого шедевру
У 2003 р. Науково-дослідний інститут геодезії і картографії отримав доручення Укргеодезкартографії на пошук та відновлення трьох пунктів геодезичної дуги Струве на території України. У технічних умовах передбачалася підготовка номінаційних документів на чотири геодезичні пункти, одним із яких мав бути пункт Старо-Некрасівка, який не потребував встановлення автентичності пункту дуги Струве.

До початку польових робіт було уточнено координати й підготовлено необхідні дані на дев’ять пунктів геодезичної дуги Струве, а саме Базалія, Мончинці, Катеринівка, Фельштин, Баранівка, Чорноводи, Ганнівка, Карачківці та Супрунківці. Центри пунктів обстежили в квітні 2003 р. При цьому використано топографічні карти масштабу 1:100000. Винесення місць розташування пунктів на місцевість виконувалося за допомогою GPS-приймачів (Ashtech ProMark2). Крім того, одночасно застосовувалися всі інші можливі заходи для пошуку центрів пунктів: опитування місцевих жителів та інструментально-геодезичний метод. Пошук здійснювали за такими основними ознаками:
- наявність курганів або командних висот на місцевості;
- наявність залишків канав зовнішнього оформлення пунктів;
- наявність у конструкціях центрів пунктів матеріалів, детально описаних Струве.
Пошук розпочали з винесення на місцевість наближеного місцезнаходження пунктів у системі координат ETRS89 за допомогою GPS-приймачів. У подальшому велися розкопки цих місць з метою виявлення центрів, які відповідають описам, наведеним Струве.

Для дослідження конструкцій типів центрів виконувалися розкопки пунктів у розрізі по одній з граней закладених центрів, щоб не порушити їхнього положення. Глибини закладання шурфів – 1-3 м. Повне розкриття центрів виконано на пунктах Мончинці, Катеринівка, Фельштин, Баранівка, Ганнівка.

Центр пункту Мончинці
Нижній центр представлений цього пункту являє собою рештки гранітного каменя, в якому виявлено металеву марку з написом по колу російською: "Триангуляция 1 кл. ВГУ”. Цей пункт було включено в роботи при побудові тріангуляцій 1928-1935-х років. Саме в цей період у масив граніту й було вмуровано металеву марку. На пунктах Фельштин та Баранівка нижні центри оформлені у вигляді вапняків, з такими ж металевими марками й написом. У 1928-1935-х роках ці пункти також були задіяні в роботах з побудови тріангуляцій, під час яких у пункти й було вставлено металеві марки.

У ході розкопок на пункті Катеринівка виявилося, що над центром, який заклав Теннер, було встановлено не один, як вказано в каталозі, а два центри у вигляді залізобетонних пілонів, вертикальні осі яких повністю збігаються з вертикальною віссю пункту геодезичної дуги Струве. Нижній центр пункту Катеринівка викладений цеглою, що має нестандартні розміри. Її зовнішній вигляд відповідає описам цегли, яка виготовлялася у XIX ст. Цей пункт також було включено у тріангуляційні роботи 1928-1935-х років. Саме в ході цих робіт у пункт також було забетоновано металеву марку. На пункті Ганнівка під час розкопок теж виявлено два центри. Один з них закладений під час виконання тріангуляційних робіт з побудови ланки Переяслав-Хмельницький – Шепетівка (1928-1935 рр.) і складався він з кількох бетонних пілонів із марками-штирями. На відстані 2,2 м від нього на глибині близько метра виявлено другий центр. Він являє собою вапняк чи виріб з вапнякового розчину неправильної форми, на якому вибито насічку для центрування, що повністю відповідає описам типів центрів, наведеним у праці В.Я.Струве "Дуга меридиана”.

На пунктах Базалія, Чорноводи, Карачківці та Супрунківці розкопки не проводилися, оскільки виявлених до цього пунктів геодезичної дуги Струве було достатньо для дотримання технічних умов на виконання робіт.

Місток між народами – надбання людства
Геодезична дуга Струве, як уже зазначалося, налічувала 265 пунктів. Деякі з цих пунктів були тимчасовими, тому вони втрачені. Окремі пункти втрачено в результаті людської недбалості. Але переважна більшість пунктів збереглася.

Конвенцією про Всесвітню Спадщину визначено, що до об’єктів культурної спадщини можуть бути віднесені такі об’єкти: архітектурні споруди, скульптури та картини, археологічні знахідки, написи, печерні поселення, а також об’єкти або елементи, що мають винятково важливе значення з точки зору історії, мистецтва або науки. Геодезична дуга Струве, що є сукупністю фіксованих на місцевості географічних точок і яка створена у 1816-1855 рр., має важливе значення для історії розвитку науки (а саме астрономії та геодезії) та практичного картографування за критеріями (a)(ii), (a)(iii), (a)(iv) та (a)(vi), які передбачені керівництвом, параграф 24.

Схожими за типом номінування є відомі географічні пам’ятки, наприклад, національні меридіани, пам’ятні дошки, присвячені географічним центрам країн та материків, а також пункти на межах континентів. Всі ці пам’ятки також не мають всесвітнього значення, окрім меридіанів Парижа, екватора, Лапландії та Гринвіча. Названі пам’ятки не мають такого великого міжнародного значення, вони відображують інтенсивний та різносторонній розвиток людського суспільства і базуються виключно на глибоких історичних традиціях. Варто також підкреслити, що не всі вони однаково добре збереглися до наших днів.

Післямова
Найновіша на сьогодні технологія в геодезичних дослідженнях – це використання спеціальних супутників, які призначені для визначення глобальних та регіональних параметрів Землі з сантиметровою точністю, а в деяких випадках навіть у кілька міліметрів. З появою супутникових технологій наземні спостереження втратили свою актуальність. Однак технологія наземних спостережень залишається яскравим прикладом видатних наукових досягнень того часу, яке полягає у добре налагодженій взаємодії науковців та геодезистів під час польових спостережень протягом значного проміжку часу, в різних географічних зонах та кліматичних умовах, незалежно від політичної ситуації в тій чи іншій країні, у введенні єдиних одиниць виміру відстаней тощо. Під час спостережень на дузі Струве вперше у світовій практиці геодезичних зйомок було вирішено багато практичних і теоретичних задач.

Результати спостережень на дузі Струве, яка є найдовшою геодезичною побудовою уздовж меридіана, постійно уточнювалися в ході нових наземних спостережень (аж до початку ХХ ст.). Сприятливе географічне розташування, надзвичайна довжина геодезичної побудови (близько 1/14 земного кола) та висока точність виконаних спостережень зумовили те, що матеріали на дугу Струве використовувалися упродовж більш ніж 120 років, починаючи від Бесселя (1834) і закінчуючи Жонголовичем (1957), тобто фактично до початку супутникової ери. Тому геодезична дуга Струве, яка збереглася до наших днів, є доказом надзвичайної щодо якості та видатної за значимістю трьохсотрічної технологічної традиції визначення форми та розмірів Землі за допомогою методики тригонометричних та астрометричних спостережень уздовж наземних дуг. Ця методика почала відмирати в середині ХХ ст.
З технічного боку геодезична дуга Струве є видатною та унікальною геодезичною побудовою як за розмірами, так і за точністю виконаних робіт. Дуга простягається майже на 3000 кілометрів територією Східної Європи, вона складається майже з 300 трикутників, які витягнуті в ланцюг. Така технологія побудови геодезичних мереж (у вигляді тріангуляційних побудов) відображує багатовікову історію вивчення розмірів та форми Землі за технологією наземних спостережень.

Історія 40-річних (1816-1855 рр.) спостережень, які проводилися в ході побудови геодезичної дуги Струве, є наочним прикладом відмінної різнобічної співпраці спеціалістів різних галузей із Східної та Західної Європи та їхнього вкладу в розвиток науки й техніки, зокрема астрономії, геодезії та картографії. Співпраця була взаємовигідною. До початку та безпосередньо під час виконання робіт на дузі Струве було проведено багато навчальних, наукових, технічних (офіційних та неофіційних) нарад та зустрічей. У цих нарадах та зустрічах брали участь провідні на той час науковці (Струве, Бессель, Ґаусс, Шумахер, Ліндгаден, Зеландер та ін.); військові геодезисти (Теннер, Волконський, Шуберт, Ходзько, Мелан, Оберг, Вреде та Клауман); виробники інструментарію (Фортін, Респольд, Рейхенбах, Ертель, Дент, Траутон та ін.); монархи (Олександр І, Олександр ІІ, Микола І, Оскар); представники урядів країн-учасниць зі Східної та Західної Європи. З точки зору практичного використання переважна більшість пунктів геодезичної дуги Струве були дуже надійно закладені. Ця особливість забезпечила довготривалість їхнього зберігання і можливість подальшого розвитку геодезичних мереж та картографування. Деякі пункти дуги добре збереглися. Їх можна знайти на території Норвегії, Швеції, Фінляндії, Росії, Естонії, Латвії, Литви, Білорусі, Молдови та України. Ці країни 28 січня 2004 р. звернулись у Комітет ЮНЕСКО з усесвітнього надбання з пропозицією затвердити 34 пункти дуги Струве, які збереглися, як пам’ятку всесвітньої спадщини. 15 липня 2005 р. на 29-й сесії Міжурядового комітету з охорони всесвітньої культурної і природної спадщини, що проходила в м. Дурбані (ПАР), було прийнято рішення про включення дуги Струве в Список Всесвітньої Спадщини ЮНЕСКО. Тим самим український сегмент геодезичної побудови занесено в цей Список (станом на 1 липня 2005 р. Список налічував 788 об'єктів).

Матеріал взято із сайту http://mpj.lviv.ua/

Професійне свято геодезисти Рівненщини відзначили відкриттям пам’ятного знаку
Першого квітня 2012 року в селі Гірники Дубенського району відбулося відкриття пам’ятного знаку на честь вимірювання в Україні Геодезичної дуги Струве у 1835-1840 роках. Геодезичний пункт Гурники закладений та визначений військовим геодезистом Карлом Теннером, відновлений НДІ геодезії і картографії та Національним університетом водного господарства та природокористування у 2009 році.
У відкритті пам’ятного знаку взяли участь науковці Національного університету водного господарства та природокористування, представники місцевої громади, виконавчої влади, підприємств і організацій геодезичного та геологічного профілю.

Перед учасниками урочистої події виступили декан факультету землеустрою та геоінформатики НУВГП Анатолій Ліщинський та його заступник Руслан Янчук, завідувач кафедри землеустрою, геодезії та геоінформатики Петро Черняга, професор кафедри вищої геодезії та астрономії Національного університету «Львівська політехніка» Степан Савчук, заступник начальника Держкомзему в Рівненській області Олександр Придатко, заступник голови Дубенської райдержадміністрації Юрій Шесталюк, голова Гірницької сільради Андрій Савчук. Вони розповіли про значення вимірювання Геодезичної дуги Струве у розвитку науки, привітали присутніх з відкриттям пам’ятного знаку, геодезистів і картографів з їхнім професійним святом, а представників НУВГП ще з дев’ятою річницею заснування факультету землеустрою та геоінформатики.
 
 
Найзагадковіший об’єкт Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО
Із сотень об’єктів, включених до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, маловідомий більшості об’єкт під назвою «Пункти геодезичної дуги Струве» експерти найчастіше називають найзагадковішим. Пам’ятка є ланцюгом тріангуляційних пунктів, що простягся територією десяти європейських країн – від м.Хаммерфест у Норвегії до м.Ізмаїл на Чорному морі. Це астрономічні пункти, закладення яких в ХІХ ст. дозволило російським астрономам на чолі з Вільгельмом Струве достовірно встановити розмір та форму нашої планети. Вперше в історії була створена система для наукових вимірювань такого масштабу: довжина її – 2820 км, обхват - 1/14 окружності планети. Деякі об’єкти дуги Струве зводилися тимчасово, тому втрачені. Але переважна більшість пунктів науково-технічного пам'ятника збереглася.
Геодезична дуга перетинає десять європейських держав
Вимірювання дуги виконувалися протягом 1816-1855 років під керівництвом видатногого астронома та геодезиста, засновника Пулковської обсерваторії Вільгельма Струве та військового геодезиста Карла Теннера (саме йому було доручено тригонометричну зйомку у Волинській і Подільській губерніях). Геодезична дуга Струве перетинає з півночі на південь терени Норвегії, Швеції, Фінляндії, Росії, Естонії, Латвії, Литви, Білорусі, України та Молдови. Майже всю дугу меридіана на території колишньої Російської імперії виміряли російські геодезисти і астрономи, а від північного берега Ботнічної затоки майже до мису Нордкап - спільно шведські, норвезькі та російські фахівці. Дуга, довжиною близько 3 тис. кілометрів, складається із 265 суміжних трикутників, які утворюють своєрідний ланцюг. Вершини трикутників закріплені на місцевості геодезичними пунктами (це закладені в землю кам’яні куби розміром 2х2 метра), які є матеріальними об’єктами, що уособлюють цю науково-технічну пам’ятку.
Виміри Струве допомогли встановити, що Земна куля насправді є овалом, сприяли розвитку прикладних досліджень.
Експерти вважають, що вимірювання дуги стали найбільш значущими вимірюваннями фігури Землі за всі попередні дві тисячі років подібних робіт – від Аристофена Александрійського. Виміри, проведені на Дузі Струве, дозволили обчислити довжину земного меридіана з такою точністю, що навіть сучасні спостереження з супутників виправили їх всього на два сантиметри.
За допомогою Геодезичної дуги Струве було доведено правильність математичних розрахунків Ньютона, які свідчили, що Земля є не ідеальною кулею, а об'ємним овалом. Через відцентрові ефекти обертання планети відстань між полюсами на 42,8 км менше за діаметр екватора. А це мало величезне значення для складання точних топографічних карт – і не тільки в районах, охоплених вимірами. Геодезичні роботи були необхідними й для систематичних геологічних досліджень, що у ті часи розпочались і активно розвивались на території сучасної України. Вони були спрямовані на розвідування надр з метою виявити родовища сировини для промисловості та паливних ресурсів. Розвідка надр супроводжувалась не тільки їх описом, а й складанням тематичних геологічних карт на певні регіони та великомасштабних карт на райони залягання окремих корисних копалин. Уже в першій половині XX ст. геологічні дослідження, що базувались на використанні геодезичної сітки Дуги Струве, завершились відкриттям вугільних районів Донбасу і залізної руди Керченського півострова, а пізніше - залізних руд Криворіжжя (60-ті роки), вогнетривких глин, марганцевих руд Нікополя (70-ті роки) та інших корисних копалин.
Чотири українських Дуги Струве увійшли до науково-технічної пам'ятки культури
Підтвердженням значимості об'єкту є й те, що шість років тому за ініціативою Фінляндії Дугу Струве внесено до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО як об'єкт культури «видатної універсальної цінності». Через значну пошкодженість до складу Всесвітньої спадщини включені тільки пункти, які найкраще збереглися – всього 34. Із них чотири в Україні: три у Хмельницькій (Баранівка, Катеринівка, Фельштин) і один (Старонекрасівка) – в Одеській областях.

Геодезичний пункт Дуги Струве - "Фельштин"
с.Гвардійське, Хмельницький район, Хмельницька область
Геодезична Дуга Струве - це перша в історії ЮНЕСКО науково-технічна пам’ятка культури, що проходить уздовж меридіану через десять країн Європи. Навіть сьогодні частина станцій Дуги є частиною сучасних національних геодезисних сіток (Білорусь, Фінляндія, Норвегія, Швеція), забезпечуючи тим самим збереження важливих історичних зв’язків через покоління.
Згідно із загальноукраїнською програмою відбувається відновлення пунктів Геодезичної дуги Струве, - розповів ініціатор відкриття пам'ятного знаку в Гірниках, заступник декана факультету землеустрою та геоінформатики НУВГП Руслан Янчук. - Зокрема, на Рівненщині є три пункти Геодезичної дуги Струве (у Дубенському, Млинівському та Демидівському районах). Отож, на черзі – облаштування інших пунктів. Окрім того, на 2012 рік Укргеодезкартографія запланувала роботи з обстеження та відновлення інших геодезичних пунктів, встановлення пам'ятних знаків у районі південно-західного відгалуження геодезичної дуги, проведення супутникових спостережень на відновлених пунктах, складання номінаційних форм для включення віднайдених та відновлених пунктів до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
Людмила Ступчук
Фото: Василь Корбутяк
Довідка. Василь Якович Струве (нім. Friedrich Georg Wilhelm Struve; 15 квітня 1793 — 23 листопада 1864) — російський астроном і геодезист німецького походження, один із творців зоряної астрономії. Вільгельм фон Струве народився в місті Альтона (Німеччина) в родині директора місцевої гімназії, одержав освіту в Дерптському (нині Тартуському, Естонія) університеті. 1818—1839 — директор Дерптської університетської обсерваторії. З 1833 р. найактивніший учасник спорудження і перший директор Пулковської обсерваторії (біля Петербургу), відкритої 1.9 серпня 1839.
За особистої участі Струве провели градусний вимір дуги меридіану на величезній відстані від Льодовитого океану до дельти Дунаю (Дуга Струве). У підсумку отримано цінні матеріали для визначення форми й розмірів Землі.
Під керівництвом В.Я.Струве визначена система астрономічних постійних, що одержала у свій час всесвітнє визнання й використовувалася протягом 50 років. За допомогою побудованого за його ідеєю пасажного інструмента Струве визначив постійну аберації світла. В області зоряної астрономії відкрив реальне згущення зірок до центральних частин Галактики й обґрунтував висновок про існування й величину міжзоряного поглинання світла. Склав два каталоги подвійних зірок (опубліковані — 1827, 1852). Здійснив перше (1837) успішне вимірювання відстані до зірки (Веги в сузір'ї Ліри).
Василь Якович став родоначальником цілої династії вчених. Серед його нащадків – директори обсерваторій у Кенігсберзі, Берліні, Харкові та Грінбенку, філософи, історики, соціологи, літератори, видавці. Рід Струве і понині трудиться на благо світової науки.
Карл Іванович Теннер [22.7(2..1783, поблизу Нарви, — 8(20).1.1860, Варшава], російський військовий геодезист і астроном, почесний член Петербурзької АН (Академія наук) (1832). Генерал. У 1805—07 працював в Сибірській експедиції, керованою Ф.І.Шубертом. У 1809—11 виконував тріангуляцію Петербургу і південного берега фінської затоки. Очолював роботи по тріангуляції ряду прибалтійських і південно-західних губерній і областей Росії (1816—59). Вперше ввів підрозділ тріангуляції на класи, розробив один з типів базисного приладу.

http://old.nuwm.rv.ua/newspaper/news/nov608.html