Новости центра

04.07.2011

На Буковині колектив 161-го топогеодезичного центру, де командиром підполковник Валерій Пацюк, відсвяткував 70-річчя з дня створення частини.




Напередодні ювілею та з нагоди 15-ї річниці прийняття Конституції України команда військовослужбовців топогеодезичного центру разом із членами сімей здійснила сходження на найвищу гору України – Говерлу.

Привітати військових з ювілеєм прибуло багато гостей – керівники обласної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, представники ветеранських, громадських, релігійних організацій.

Під час урочистого мітингу перед присутніми виступили представник топографічної служби Збройних Сил України полковник Валерій Гузій, заступник начальника Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка полковник Віктор Уліч, начальник відділу взаємодії з правоохоронними органами та оборонної роботи апарату Чернівецької обласної державної адміністрації Алла Запухляк та багато інших.

Група військовослужбовців та ветеранів частини були нагороджені пам’ятними нагрудними знаками “Топографічна служба ЗС України”, почесними грамотами та подяками. Кілька офіцерів топогеодезичного центру отримали чергові військові звання.

Єпископ Чернівецький і Хотинський Герман Української автокефальної православної церкви благословив всіх присутніх на ратну працю та окропив свяченою водою.

Завершились урочистості плац-концертом військового оркестру та показовим виступом розвідників 300-го окремого механізованого полку.

Довідково. 161-й топогеодезичний центр було сформовано 2 липня 1941 року у місті Ногінськ Московської області.

За мужність і героїзм, проявлені у боях з німецько-фашистськими загарбниками 80 офіцерів, сержантів і солдатів отримали державні нагороди.

На Буковині колектив 161-го топогеодезичного центру, де командиром підполковник Валерій Пацюк, відсвяткував 70-річчя з дня створення частини.

Напередодні ювілею та з нагоди 15-ї річниці прийняття Конституції України команда військовослужбовців топогеодезичного центру разом із членами сімей здійснила сходження на найвищу гору України – Говерлу.

Привітати військових з ювілеєм прибуло багато гостей – керівники обласної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, представники ветеранських, громадських, релігійних організацій.

Під час урочистого мітингу перед присутніми виступили представник топографічної служби Збройних Сил України полковник Валерій Гузій, заступник начальника Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка полковник Віктор Уліч, начальник відділу взаємодії з правоохоронними органами та оборонної роботи апарату Чернівецької обласної державної адміністрації Алла Запухляк та багато інших.

Група військовослужбовців та ветеранів частини були нагороджені пам’ятними нагрудними знаками “Топографічна служба ЗС України”, почесними грамотами та подяками. Кілька офіцерів топогеодезичного центру отримали чергові військові звання.

Єпископ Чернівецький і Хотинський Герман Української автокефальної православної церкви благословив всіх присутніх на ратну працю та окропив свяченою водою.

Завершились урочистості плац-концертом військового оркестру та показовим виступом розвідників 300-го окремого механізованого полку.

Довідково. 161-й топогеодезичний центр було сформовано 2 липня 1941 року у місті Ногінськ Московської області.

За мужність і героїзм, проявлені у боях з німецько-фашистськими загарбниками 80 офіцерів, сержантів і солдатів отримали державні нагороди.

http://www.mil.gov.ua/index.php?lang=ua&part=news&sub=read&id=21581

Любые боевые действия начинаются с планирования военных операций на картах , которые они перед тем снимают на местности и делают.

Корреспонденция " МБ " пообщался с военными центра и узнал , в чем заключается их работа в зоне проведения АТО .

" По нашим данным , колонны идут ночью без света "

- Перед началом любой военной операции в ту местность первыми отправляют именно наших специалистов , - рассказывает заместитель командира воинской части , главный инженер , майор Александр Куранов . - Если говорить о Донбассе , мы еще в начале марта туда отправились . Там мы составляем топографические карты . Любые боевые действия начинаются с планирования военных операций на таких картах . Для того , чтобы эти карты были обновлены , современные , работают наши специалисты . Без наших карт нельзя было бы воевать.

- Например , движется наша танковая колонна . Им нужно знать , что некий мост каменный и его грузоподъемность
20 тонн или 5 тонн . Чтобы рассчитать смогут ли они пройти , по нему. Или где есть болотная местность . На обычных картах , или снимках со спутника или беспилотника этого увидеть нельзя. Для этого и наши специалисты . Наши данные привязывают к GPS - приемников , и по ним колонна техники может пройти ночью без света , фактически вслепую . И такое использовали не раз для сокрытия движения колонн . Часто , по нашим данным , военные вырывались из окружения . Эта работа кроме того , что тяжелая , еще и очень ответственная . Какую координату не так нанесешь , и вся операция может провалиться .

Сейчас в зоне АТО постоянно несут службу в 15 наших военных. Проводим ротации. Имеем все это время одного раненого , Юрия Ходана . Он водитель нашей группы. Подорвался на мине. Сейчас проходит реабилитацию в военном госпитале .

- Такая воинская часть , как у нас , была еще в Симферополе. Но после аннексии Крыма , у нас ее не стало. Специалистов перевели в Одессу , но сейчас они недееспособны без техники , доставшейся россиянам , - продолжает Александр Куранов . - Реально в полевых условиях могут работать только наши специалисты . Уничтожалось все. Нас тоже постоянно сокращали и шло уже к тому , что часть имели расформировать . В прошлом году перевели нас в военную часть на улице Московской Олимпиады. Выделили там небольшое помещение . Эту территорию местные власти уже планировала продать. Некоторые бизнесмены уже ходили , присматривались . Но события прошлой зимой " splutali им карту " . И нас недавно вернули в этой воинской части .

По сантиметр территории - международные скандалы

- Основной нашей задачей до войны была демаркация государственной границы с Польшей , Румынией , Словакией , Венгрией . Мы выполняем там полевые работы , и наши специалисты в международных комиссиях идут техническими экспертами . С определением границы возникают различные конфликты . Например , на участке румынской границы , которая проходит по Дунаю , был остров . Пограничный столб был не посередине , а на крайней точке острова. Так , что вся территория острова находилась на украинской территории. Но река -то поднялась и пограничный столб смыло . Румынские пограничники не знали , где должен стоять столб и положили посередине острова. Через несколько лет наши специалисты приехали на плановую проверку. Начали мерить , видят , столб не стоит на месте . Сказали пограничникам . Те начали его выкапывать и перекладывать в конец острова. С румынской стороны уже поднимают группу захвата - катера , вертолеты . скандал " разгорелся " . Приехали из Киева , начали разбираться . Но все же наши доказали , что столб должен стоять в конце острова.

- И часто случаются подобные случаи ? - Спрашиваю .

- Нечасто . В основном на участках границы , которые проходят по рекам. Тоже был случай , когда граница проходит по руслу реки . А посередине намело остров . Куда русло реки идет по нашу сторону , или румынский ? Как определить , где должен быть границу , куда пускать корабли , из них налоги собирать ? За тот остров спорили год. А следующей весной его смыло . И проблемы не стало. Был случай с бобрами на польской границе. По реке Сян с их стороны является заповедник . Бобры , такие тварючкы , построили плотину . Река разошлась на мелкие ручейки . Все , до 20 км границы нет . Что делать ? Наши предлагают взорвать плотину и пустить реку в привычное русло . Поляки против . То заповедник , нельзя. По старым картами наши специалисты вместе с польскими определяли , где протекало русло реки , и выставляли пограничные столбы . Такие вещи должны всегда быть двусторонними . Потому что сейчас некоторые " умники " по телевизору рассказывают , что нужно провести демаркацию государственной границы с Россией в одностороннем режиме. Это сделать нереально.

Виталий Олейник

http://ru.molbuk.ua/publicacii/79977-bez-nashykh-kart-voyuvaty-nemozhlyvo.html

Командування топогеодезичного центру у Чернівцях привітало свого ветерана

Командування 161-го топогеодезичного центру у Чернівцях з нагоди Дня Перемоги привітало ветерана своєї частини – Анатолія Резанова. У вересні пану Анатолію виповниться 90 років.

- Я на фронті був із 1943 по 1944 рік, – пригадує ветеран (сам він родом зі Ставропольського краю, Росія). – Після десятого класу мене відправили на Закавказький фронт (резервний фронт, який утримували на випадок вступу у війну Туреччини на боці Гітлера, – авт.). Він розташовувався на території Азейбарджану, Грузії, Вірменії і частина – в Ірані. Я був в Ірані. Звичайним солдатом. Якось підходить до мене замполіт, каже: "Слиш, Резанов, а ти хочеш поїхати додому?" Я кажу: "Звичайно, хочу" – "А вчитися хочеш?" – "Хочу!" – "Ну, значить, поїдеш у топографічний загін". – "А чим вони займаються?" – "Та, карти роблять".

Отож, у 1944 році мене направили до топографічного училища, яке до війни було у Ленінграді, а коли почалася війна, його евакуювали в Горьковську область. Тож я поїхав туди. Нас туди приїхало багато молодих хлопців. Пригадую, заступник начальника училища розсадив нас усіх, роздав ручки та й каже: "Так, хлопці, подивимося, чи вмієте ви креслити". Подивившись наші роботи, говорить: "Н-да, поки що таланту серед вас не видно, але сподіваємося, за три роки ви освоїте і топографію, і креслення". Після закінчення училища наш загін переводили до Румунії, потім – по всій Західній Україні. Також нас направляли до Німеччини виготовляти топографічні карти. А коли виводили війська з Австрії, нас туди відправили, щоб і там зробити карти. Загалом за життя я виготовив, мабуть, тисячі карт. З 1955 року ми з дружиною живемо у Чернівцях.

Дружина Анатолія Резанова Євдокія Леонідівна працювала у Молдавії вихователькою у дитбудинку на момент, коли познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Після одруження вона вже довго не мала змоги працювати на роботі: доводилося дуже часто переїжджати з місця на місце. Сказано, дружина військового.

– Не тільки я – всі жінки військових тоді не працювали, – пригадує пані Євдокія. – Неможливо було. Ми їхали за чоловіками. За літо переїжджали по три-чотири рази. У нас нічого не було. Був лише ящик. Приходить чоловік, каже, треба переїжджати. Через якихось півгодини я все у ящик склала, і вже поїхали. Отак ми і жили. Влітку ми виїжджали на польові. У квітні поїхали – і до листопада. Як на дачу. Разом живемо вже 67 років. Всяке пережили. Було і хороше, і погане…





https://molbuk.ua/chernovtsy_news/109876-komanduvannya-161-go-topogeodezychnogo-centru-u-chernivcyakh-pryvitalo-svogo-veterana.html