КАРТОГРАФІЯ УКРАЇНИ МАЗЕПИНСЬКОЇ І ПОМАЗЕПИНСЬКОЇ ДОБИ

Богдан Кравців

КАРТОГРАФІЯ УКРАЇНИ МАЗЕПИНСЬКОЇ
І ПОМАЗЕПИНСЬКОЇ ДОБИ

У моїх, надрукованих досі статтях з історії картографії України, зокрема в статті п. н. «„Опис України" Ґійома ле Вассера де Боп-ляна і його військові мапи України», надрукованій англійською мовою у виданні «A Description of Ukraine ... by ... de Beauplan», Нью-Йорк, 1959, стор. IX-XIII, і в гаслі про «Карти України до пол. XVIII в.», вміщенім в «Енциклопедії українознавства», III, стор. 977-982, я згадував уже, що в основу картографічних праць про Україну з другої половини XVII і майже всього XVIII сторіччя лягли карти литовського-українського картографа Томаша Маковського (1575-1620?) і французького географа, картографа і військового інженера-архітекта Ґійома ле Вассера де Бопляна.

Карти Маковського і Бопляна, особливо спеціяльна і генеральна карти України останнього, стали не тільки зразком для копіювання і джерелом картографічного образу України для західноєвропейських картографів кінця XVII і XVIII сторіч. Згадані карти Бопляна, як і його карта Дніпра на трьох аркушах, були найточнішими військовими мапами того часу, і ними користувалися під час своїх воєнних операцій видатні військові полководці того часу. Польський дослідник Чеслав Хованєц стверджує, що спеціяльну карту України Бопляна (на 8 аркушах) високо цінили і часто нею послуговувалися польський король Ян III Собєський і шведський король Карл XII, що його союзником у боротьбі з Петром І був гетьман Іван Мазепа1). До цього ствердження треба додати, що картографією України цікавилися вже й попередники Карла XII на шведському троні. Разом з Бопляном на службі польських королів на Україні був шведський інженер Фредерік Ґеткант. Цей Ґеткант, перебуваючи 1638 року у збудованій Бопляном фортеці Кодаку, скопіював Боплянову генеральну карту України, і ця копія під назвою «Tectula Geographica Ukrainska» збереглася з іншими рукописними картами Ґетканта у Королівському військовому архіві в Стокгольмі2). Зберігся в університетській бібліотеці в Упсалі також один примірник спеціяльної карти України Бопляна, який підписався на ній, як військовий архітект і капітан короля Польщі та Швеції. Треба тут теж згадати про невияснену ще досі долю Боплянових матеріялів, а також копій і плит друкованої в 60-их роках XVII сторіччя в Гондіюса у Данцінґу спеціяльної мапи України. Польський король Казимир, стурбований надто довгим друкуванням цієї карти, відібрав усі ці матеріали і плити від Гондіюсової вдови і передав їх для закінчення друку карти данціґським видавцям Ґеорґові Форстерові та Йоахімові Пасторіюсові. Але і в них не вдалося закінчити друкування цієї карти, бо 1655 р. почалася війна між Польщею і Швецією, і під час евакуації Данцінґу та інвазії шведських військ усі матеріяли Бопляна разом з плитами його спеціяльної карти України пропали без сліду. Не виключене, що вони попали в руки шведам і були навіть використані ними під час тодішніх воєнних дій або й збережені для використання під час Північної війни.

Користувався Бопляновими картами України і Дніпра для мілітарних цілей, особливо під час боїв з арміями Карла XII і гетьмана Мазепи на Україні, також і противник Карла XII, московський цар Петро І. Прийшовши до влади і проголосивши себе московським самодержцем, Петро послав у 1696 році гетьманові Мазепі в Батурин доручення описати ріку Дніпро з усіма її островами, допливами і населеними пунктами вздовж неї. Згідно з цим дорученням, полтавський полковник наказав групі тодішніх геодезистів виготовити карту Дніпра від Переволочної до Чорного моря разом з докладним описом довкілля. 20 січня 1697 року всі ці матеріяли були готові і відіслані до Москви. (Наказ полтавського полковника і текст опису був опублікований у «Записках» одеського «Общества истории и древностей», III, 1853, стор. 571-580; цитуємо за Баґровим «Перші карти Дніпрових порогів», «Imago Mundi», X, 1953, стор. 96). В цьому описі були подані назви всіх дванадцяти порогів. Не зважаючи на наявність усіх цих матеріялів і навіть карт, у Москві не започатковано праці над виготовленням заплянованої Петром І карти Дніпра. На думку Баґрова, це сталося тому, що Петро І, перебуваючи наприкінці 1690-их років у Західній Европі, зокрема 1699 року в Амстердамі, ознайомився там з Бопляновими картами України та Дніпра і, визнавши їх докладність і перфектність, яких не спроможні були б осягнути московські картографи того часу, вирішив зрезиґнувати з пляну виготування місцевої карти Дніпра. Заплянований Петром І і виконаний адміралом Корнелієм Круйсом або Крейцем (1657-1727) атлас ріки Дону з картами Чорного та Озівського морів був таки завершений і виданий 1703 року в Амстердамі у видавництві голляндського картографа Донкерта.

Так само повівся Петро І і в справі генеральної карти України. Давши доручення картографувати та описати Дніпро, Петро І одночасно доручив Юрієві Менґденові, пізнішому генерал-майорові, і Якову Брюсові, пізнішому фельдмаршалові, зібрати матеріяли про територію між Доном і Дніпром. Вислідом праці Менґдена і Брюса була карта України, зроблена після облоги Озова в 1696 році і передана для надрукування амстердамському видавцеві Я. Тессінґові в 1699 році, під час перебування ген. Брюса з Петром І в Амстердамі. Карта була опублікована у двох виданнях, латинському і російському, і останнє було першою друкованою за кордоном по-російськи картою України XVII віку. Була ця карта видана без заголовку, з присвятою Петрові І, і охоплювала вона Кубань, Донщину, Білгородщину, Чернігівщину, Київщину, Брацлавщину і Малу Татарію з Кримом. Цінність її в тому, що вона вперше дала докладний картографічний образ східніх земель України, особливо Донщини, Білгородщини та Харківщини (Харків згаданий на цій карті вперше, як більше місто). Білгородський палятинат і Територія Донських козаків визначені на цій карті, як Частина Великої Руси (Pars Russiae Magnae), Київщина, як Частина Руси Малої (Pars Russiae Minoris), Волинь — як Частина Польщі (Pars Poloniae). Західні частини української території подані на цій карті дуже схематично. Копія цієї карти, з деякими доповненнями в західній частині, була опублікована Йоганом Гоманом у Нюрнберзі в 30-их роках XVIII сторіччя. Рукописна її копія під назвою «Географическая карта Малой и Великой России» з 1727-1735 р. зберігається під ч. 311 у рукописному відділі Академії наук СССР3). Схематичність цієї карти і недостатність її даних, якщо йдеться про Правобережну Україну та інші західні українські землі, мабуть, спонукала Петра І подбати про докладнішу карту цих областей, і він доручив перекласти і видати в Москві карту Польщі Карла Аллярда, зроблену на підставі Боплянової карти Польщі та його ж генеральної карти України і опубліковану в Амстердамі в перші роки XVIII сторіччя. Карта Аллярда була вигравірувана і надрукована в Москві голландцем Петром Пікаром, який перебував там у 1702-1732-их роках, працюючи, як друкар і ґравер, і залишив між своїми працями теж плян Полтавського бою. Єдиний примірник цієї карти зберігався, за даними Б. Кордта4), в головнім архіві міністерства закордонних справ у Москві. На цій карті, що подає дуже докладний картографічний образ Київщини і Поділля, а також Волині і «Червоної Руси», Правобережна і Лівобережна Україна визначена і як «Червенная Роуссіа», і як «Оукраїна». Всі неукраїнські території на півночі і сході визначені, як «Часть Московскаго Государства». Таким чином зафіксований Бопляном картографічний образ України першої половини XVII сторіччя був панівним не тільки на Заході, але і в Московії за перших десятиріч XVIII сторіччя.

Боплянів картографічний образ України був покладений, як уже було згадано, в основу всіх пізніших карт України і Польщі. Всі ці карти західніх картографів і видавців, публіковані в останні десятиріччя XVII сторіччя і майже до кінця XVIII сторіччя, можна поділити на три основні типи:

Перший тип. Точні або трохи змінені копії генеральної карти Бопляна, перевидаваної з 1666 р. під назвою «Typus Generalis Ukrainае» Йоганом Янсонієм в Амстердамі, Мозесом Пітом у Лондоні 1680 p., Абрагамом Вольфґанґом, а також Ґерардом Вальком і Петром Шейком в Амстердамі в 1690-1720 pp. До безпосередніх копій Боплянової генеральної карти України треба зарахувати і такі відомі карти України, як карту Н. Сансона та синів п. н. «Русь Чорна або Польська, яка охоплює провінції Чорної Руси, Волині і Поділля, поділені на їх палятинати, загальновідомі під назвою Україна або край козаків» з 1674 p., карту «Україна, великий край Червоної Руси. З частиною Польщі, Московії, Болгарії, Валахії, Поділля і Волині», що її вмістив П'єр ван дер Аа в XXI томі свого рідкісного видання «La Galerie Aggreable du Monde» в Лейдені 1729 року, опубліковану двома виданнями (коло 1710 і коло 1735 р.) карту Йогана Баптиста Гоманна «Україна, що є країною козаків» (Ucrania que est Terra Cosaccorum), карту Матея Сойтера п. н. «Найбагатша земля Україна» (Amplissima Ucrainae Regio), що її перевидав у 1740-их pp. його зять, Конрад Тобіяс Льоттер в Авґсбурзі, тільки змінивши своїм прізвище тестя Сойтера, карту України Крістофа Вайґеля та інші. Із згаданих карт цікава з деякого погляду карта України Гоманна. В першім її виданні (прибл. 1710 р.), уже з датою 1709 р. біля Полтави Московщина з містом Москвою визначена як «Russia Moscovitica», Московська Русь і частина Київщини нижче Полтави — як «Kiovia Moscovitica» (Московська Київщина), а північносхідня область за Доном — як частина Московської Тартарії («Tartariae Moscoviticae Pars»). У другому виданні означення «московський» вже змінено всюди на «російський»: Kiovia Russica, Tartariae Russicae Pars, Russia Russica; останнє звучить абсурдно: «Російська Росія».

Другий тип тогочасних карт, що стосуються України і були загальнопоширеними на Заході в мазепинську і помазепинську добу, — це карти Польщі, базовані в загальному на карті Польщі Бопляна, виданій Данкером Данкертсом в Амстердамі 1651 року і тепер дуже рідкісній: Кордтові були відомі тільки два примірники цієї Боплянової карти Польщі, обидва в Королівській бібліотеці в Дрездені. Куплений мною в Нью-Йорку в 1959 р. примірник цієї карти мав би бути третім, якщо ще збереглися дрезденські екземпляри. Карти цієї не було ні на виставці польської картографії, влаштованій Польською бібліотекою в Парижі 1931 p., ні на виставці картографічних колекцій варшавської Національної бібліотеки в серпні 1935 р. На основі цієї Боплянової карти Польщі французький картограф Ні-коляс Сансон (батько) опрацював свою, перевидану потім декілька разів карту «Estats de la Couronne de Pologne», тобто держави польської корони, якій підлягали не тільки Польське Королівство, Пруссія, Ку-явія і Мазовія, але й Чорна Русь (воєводства Холмське, Белзьке і Львівське), Литовське Князівство, Волинь, Поділля й Україна. Цією картою Сансон започаткував довгу чергу карт Польщі, між видавцями яких були: Желльо (1640-1712), Ніколяс Вішер (1649-1709), який поширив засяг визначення України, подавши в заголовку карти після Польського Королівства, Чорної Руси і Князівства Литви «Україну, до якої входять Волинь і Поділля з своїми воєводствами та землями» («Ukrania, & е., in qua Volhynia, et Podolia cum suis Palatinatibus et Confiniis»), Фредерік де Віт (1616-1698), який назвав свою карту «описом Королівства Польщі і Князівства Литви, Волині, Поділля, України, Пруссії, Лівонії і Курляндії», Райнер і Йосуа Оттенс (перша половина XVIII стол.), Петро Шенк (1645-1715), який видав 1705 року прекрасно оформлену карту Польщі, присвячену королеві Фредері-кові Авґустові (без заголовку, але з визначенням українських земель, почавши від Сяну аж до Московщини, як Russia Rubra — Червона Русь), і Ґійом Деліль (1675-1726), карта Польщі якого, видана 1703 року, була друкована багато разів різними видавцями протягом XVIII сторіччя з зазначенням, що вона базована на даних Старовольського, Бопляна, Гартноха і на обсерваціях Гевеліюса та інших. Карти цього типу були видавані вже навіть після розподілу Польщі, як, наприклад, опублікована в Амстердамі видавцем І. Б. Ельве карта Польщі, яка є точною копією карти Г. Желльо, виданої в Парижі 1696 р.

Третім типом карт, поширених у Західній Европі від початку XVIII сторіччя, є довга низка карт, що їм початок дала опрацьована все ще за картами Бопляна, але з використанням деяких, дуже можливо, одержаних з московських джерел даних, карта Московії Ґійома Деліля, опублікована вперше 1706 року в Парижі і присвячена Андрієві Матвееву, що в той час був московським послом у Парижі. Ця карта була надрукована на двох аркушах, і долішній її аркуш (без заголовку) охоплює частину Правобережжя, Лівобережну Україну з Донщиною і частиною Кубані. В пізніших перевиданнях обидва аркуші стали вже сепаратними картами і долішню карту визначувано окремим заголовком, як південну частину Московської імперії. На всіх цих картах Україна названа за введеним ще Сансона-ми означенням, як «Україна — край козаків» («Ukraine Pays de Cosaques»). На більшості цих карт подано ще напис: Московська Росія (Russia Moscovitica). Перевидавано цю карту багато разів—у моїй збірці є видання Шатлена, Бюаша, Ковенса і Мортера, Сойтера і навіть опублікована вже під назвою «Генеральна карта Російської Імперії» у видавництві Крепі (Сrеру) 1788 року карта географа Мойтея. Із них цікава карта амстердамського видавця французького 7-томового «Історичного атласу» Анрі Абраама Шатлена (два видання — 1705-1720 і 1732-1739), на якій Батурин названий «столицею козаків», а біля Полтави зазначено, що це місто «славне через поразку шведського короля Карла XII».

В цьому «Історичному атласі» Шатлена, крім згаданої карти України, є ще декілька карт Польщі і Московії, між ними скопійована в основному з карти Деліля карта Польщі з гербами різних міст та земель, в тому числі з гербами Львова, Перемишля, Поділля, Київщини, Белзчини, Холма, Волині, Берестя, а також карта з історичними даними до історії шведських королів Ґустава Адольфа, Христини, Карла Ґустава і Карла. На цій карті вміщено малу мапу Литви, України й Польщі з зазначенням траси походу Карла XII на Україну і його відходу з неї після поразки під Полтавою.

Полтавський бій 1709 року, як одна з найвидатніших подій XVIII сторіччя, знайшов своє відображення на цілому ряді плянів, що з них найбільше відомим є плян французького картографа й видавця Ніколеса де Фера (1646-1720) п. н. «La Journée de Poltawa en Ukraine le 8-е Juillet 1709». На цьому пляні, крім схематичного обрису Полтавської твердині, позначені позиції армій Карла XII і Петра І, а на окремій вставці подано плян укріплень Переволочної, звідки Карло XII переправився після поразки під Полтавою на правий берег Дніпра. Крім пляну Полтави де Фера, ще відомі майже ідентичний з попереднім плян Полтавського бою Піетера Гуссона з 1720-их років, пляни Аллярта, Ф. Леопольда та інших. В 1959 р. Л. А. Голь-денберґ надрукував в «Українському історичному журналі» (ч. З, стор. 118-122) статтю про неопублікований рукописний «Плян знаменитої Полтавської битви», знайдений останнім часом серед карт і плянів Військового архіву в Москві і складений невідомим автором. У збірнику «Полтава», виданім інститутами історії академій наук СРСР і УРСР у Москві 1959 p., згаданий радянський дослідник Л. А. Голь-денберґ надрукував Ґрунтовну статтю «Картографические источники XVII в. о военных действиях в 1708-1709 гг.» (на стор. 363-388) з 8 репродукціями карт і плянів до військових операцій того часу, між ними теж і плян, складений інженером-архітектом географічного департаменту академії наук, Христофором Яковом Шварцом приблизно в 30-их роках XVIII сторіччя.

В усій цій картографічній продукції другої половини XVII і першої половини XVIII сторіччя оригінальних праць, базованих на безпосередніх помірах і дослідах, майже не було. Склалося на це багато причин, в тому числі низький стан картографічних знань у колишній Московії, перейменованій потім на Росію, а особливо те, що всяку описово-картографічну роботу трактовано там, як державну таємницю, і всі пляни та карти були переховувані і бережені під багатьма замками, щоб, мовляв, не попали, буває, в непокликані руки. Копіювання їх було заборонене під найсуворішими карами, і цим треба пояснити факт, що такі картографічні праці, як от «Велика карта (Большой Чертеж) Росії» початку XVII сторіччя, не збереглися до нашого часу і майже не мали впливу на праці західноєвропейських географів. Пощастило тільки карті України, рукопис якої під назвою «Чертежъ украинскимъ и черкасскимъ городамъ отъ Москвы до Крыма» зберігся в шведському державному архіві в Стокгольмі і був знайдений та опублікований Левом Баґровим у V томі річника «Імаґо Мунді» (стор. 81-82). Цей рукопис був завезений до Стокгольму, на думку радянського дослідника історії картографії А. І. Андреева5), членом шведського посольства в Москві Еріком Пальмквістом 1673 р. разом з картою Сибіру і, мабуть, іншими картографічними матеріялами. Цей факт може бути теж дальшим свідченням про зацікавлення Швеції картографією України ще надовго перед Північною війною і на цілих ЗО літ перед походом Карла XII в Україну.

Відсутність друкованих ориґінальних картографічних праць того часу, зроблених на Україні чи в Росії, ще не свідчить про те, що їх не було взагалі. Секретність, якою оточувано в Московії географічні і топографічнні карти та пляни, не перешкоджала, як це показує справа з вивезеною до Стокгольму картою України, їх попаданню в руки чужоземців, які, користаючи з своєї дипломатичної чи наукової служби в Москві, вміли роздобути і вивезти до своїх столиць усе, що їм було цікаве чи потрібне. Найбільших успіхів у цьому добуванні українських і російських карт та плянів добився французький картограф і географ, член паризької академії наук, Жозеф Ніколя Деліль (1688-1768), рідний брат згаданого вище автора карт Польщі і Московії Ґійома Деліля. Викликаний до Москви в 1726 році для участи в астрономічних, потім також у географічних працях академії наук у Петербурзі і очоливши згодом навіть географічний департамент, Деліль почав робити для себе копії всіх карт і плянів, що попадали в його руки і які були йому дуже часто передавані навіть на доручення царського уряду. Всі ці копії або й ориґінали Жозеф Деліль почав посилати до Франції, приватним або дипломатичним шляхом, не зважаючи навіть на ставлені йому конкретні закиди під цим поглядом. Цю процедуру продовжував він аж до свого від'їзду до Парижу в 1747 році. Як подає Б. Кордт, Деліль, виїжджаючи в 1725 р. до Петербургу, одержав від французького уряду «інструкцію надсилати до Парижу відомості про свої наукові праці в Росії міністрові фльоти Морепа та бібліотекареві короля Біньйонові».

Відомий дослідник української картографії Беніямін Кордт, дійсний член Археографічної комісії ВУАН, подає у своїй, мабуть, знищеній і забутій у радянській науці праці «Матеріяли до історії картографії України» (ч. І., Київ, 1931, стор. 21-22) такі незвичайно цікаві і важливі для українських дослідників історії картографії дані:

«Географічні колекції Делілеві, що переховуються в депо мап і плянів фльоти у Парижі, поділяються на дві частини: рукописи й мапи. Рукописи поділено на томи... Ці томи містять у собі: т. XVI, 2, XVI, 6 — листування Делілеве; т. XVIII — історію й географію Росії, мандрівки по Росії та Сибіру; т. XXI — записки геодезистів, мапи Росії та адміністративний поділ Росії; т. XXII — записки про історію та географію Росії; т. XXIV — Україна, Крим, Чорне море; т. XV — bis—географія Росії; т. XXVII — рукописні записки про Росію.

«У географічній секції Національної бібліотеки в Парижі зберігається 150 рукописних мап із Делілевої колекції: між ними стосуються до України такі: 1) кордон Польщі та Росії. 2) місцевість між Дніпром і Дністром, починаючи від Ірпеня до гирла Тясмину та від Вінниці до гирла Синюхи, 3) течія р. Десни, 1724 p., 4) течія Дніпра від Києва до Орелі, склав Куллонґ, 5) Мала Росія, себто берег Дніпра від верхів'я до Кизикирмена, 6) кордон Польщі й Криму, від Канева до Власівки і від гирла Орелі до Айдари, 7) мапа ріки Дону й Дінця, пороги Дніпрові вище Кам'яного затону, 9-13) п'ять мап, склав геодезист Яків Єсенев, 1725 p.: а) Сумський полк; б) Охтирський полк; в) Харківський полк; г) Ізюмський полк; ґ) Острогозький полк;

14) частина України — район від Почепа до Погари й Стародуба,

15) частина України — район між Сулою і Пслом, 16) частина України — район між Сулою від Лохвиці та Ворсклом від Охтирки, 17) частина України — течія р. Псла від Сули до Гадячого та околиця Ромна на Сулі, 18) частина України — район Псла, Гадячого і околиця Ромна, 19) частина України — район між Сулою і Ворсклом, від Ромна до Лубень і від Охтирки до Полтави, 20) частина України — район між Пслом і Ворсклом, від Охтирки до берега Дніпра, 21) частина України — район між Десною від Новгорода-Сіверського і Сеймом, 22) мапа району Північного Дінця до Бахмуту; склали геодезисти Іван Шишков і Петро Лупандін, прибл. 1738 p., 23) околиця Озова, 24) Озівське море, мапа Петра Бергмана, 1702 p., 26) східня частина Озівського моря, П. Берґмана, 1702 p., 27) північний берег Озівського моря, інженера Roug-Ell, 1699 p., 28) Чорне та Озівське море.

«У Депо фльоти в Парижі переховуються такі мапи України, придбані від Деліля: 1) мапа Київської губернії, 2) мапа Озівської губернії, 3) мапа України й Криму графа Мюніха, 4) частина України, 5) генеральна мапа України, від Дону до Дністра, 6) околиця Немирова, склав секретар графа Остейна, що був за члена конгресу в Немирові, 1737 p., 7) перша мапа Криму, складена в академії (петербурзькій академії наук — Б. Кр.), Очаків і околиці, 1737 p., 9-12) чотири мапи Дніпра, 13-16) чотири мапи Дону».

Весь цей велетенський і незвичайно цінний матеріял, збережений завдяки Делілеві в паризьких архівах і бібліотеках, лежить ще майже цілком недосліджений і невикористаний. Оглянув його і зареєстрував український матеріял у ньому проф. Беніямін Кордт, а почав вивчати переховувані там карти російський дослідник, полк. Лев Багров, який, м. ін., опублікував у IX кн. «Imago Mundi» (1952 p.) репродукцію рукописної карти України приблизно з 1685 року. Вона, так само, як ориґінальні карти Бопляна, орієнтована півднем угору і є здебільша гідрографічною мапою українських рік і Чорного моря. На ній, між іншим, позначені, як і в Бопляна, Дніпрові пороги. В цьому великому матеріялі є, поза всяким сумнівом, теж велика кількість карт та плянів, зроблених на Україні українськими людьми, геодезистами і картографами, які за гетьмана Мазепи одержали були доручення описувати і картографувати не тільки Дніпро, але й території окремих полків, і то не тільки для пересилки цих матеріялів до Москви, але і для використання і зберігання їх у гетьманському архіві в Батурині, де вони пропали після знищення гетьманської столиці московським військом.

Оригінальних, базованих на місцевих матеріялах та працях і опублікованих потім карт, було небагато. З-поміж них треба згадати прекрасно виконану карту Чорного моря, складену амстердамським посадником Ніколясом Вітсеном (1641-1717), який подорожував по Росії і склав теж одну з перших карт Сибіру. Вітсенова карта Чорного моря з турецькими і татарськими назвами складена головним чином за турецькими картами того часу, як це показує рукописна карта цього моря, яка зберігається в бібліотеці АН СССР під ч. 590. З того ж приблизно часу походить і карта Чорного моря відомих голландських картографів Ґерарда і Йогана Койленів, присвячена Петрові І, досить схематична і, якщо йдеться про обрис Чорного моря, цілком неправильна. В той же час, 1703 року був виданий в Амстердамі згаданий вище атлас ріки Дону і Чорного моря адмірала Круйса; на картах цього атласу базуються теж видані пізніше на Заході карти Чорного та Озівського морів у виконанні Ніколяса Вішера, Сойтера і Льоттера.

В 1721 р. були послані з Петербурґу на Україну для геодезійних помірів та описів Київської губернії геодезисти Борис Батурин та Іван Хрущов, які працювали на Київщині ще в 1728 році. На підставі зібраних ними матеріялів і даних була опрацьована в петербурзькій академії наук карта військових операцій на Дону і Дніпрі, ведених проти турків і татар у 1736-1738 роках. Ця карта була опублікована різними виданнями і різними мовами в ці ж роки у Петербурзі, і вона була першою друкованою в Росії картою України. Вона подає досить докладний картографічний образ Київщини, Харківщини та Криму і рік Дністра, Дніпра та Бога з їхніми допливами; але поза цим, якщо йдеться про Поділля і Волинь, вона дуже побіжна і має багато помилок, зокрема у визначенні бігу Дніпра і обрисів Криму. Ця карта, що на ній Київщина і Харківщина були означені як «частина України», була широко використана західноєвропейськими видавцями, особливо в мемуарах Манштайна про російсько-турецьку війну того часу і в картографічних працях Ковенса і Мортієра, Сойтера та інших. На всіх цих картах зафіксована т. зв. українська лінія, тобто лінія укріплень і фортець на прикордонні з Малою Татарією від Дінця аж до Дніпра.

Черговими картами, що стосувалися України, були карти Смоленської губернії з частинами Київської, Білгородської і Воронізької губерній, а також карта Малої Татарії з сумежною Київською та Білгородською губерніями і карта Озівського моря та Кубані; всі вони були вміщені у відомому «Російському атласі» петербурзької академії наук, виданому 1745 р. Не зважаючи на те, що праця над цим атласом тривала понад 20 років і в ній брали участь не тільки російські, але й німецькі та французькі картографи, між ними і Жозеф Деліль, карти ці повні помилок і дають здебільша неправильний картографічний образ України. У порівнянні до виданих на сто літ перед ними карт Бопляна або й ще раніших карт Маковського, ці російські академічні карти 1745 року є великим кроком назад. У них не використано ні даних Маковського і Бопляна, ні навіть матеріялів, зібраних українськими та російськими землемірами того часу.

З картографічних, щоправда, пізніших праць того часу треба наприкінці ще згадати базовані на працях російських картографів карти південної України, зокрема створеної Москвою після зруйнування Запорізької Січі в 1709 році провінції Нова Сербія і відновленого в 1734 році Запоріжжя з його Новою Січчю. Цікаві карти цієї области дали інженер-полковник Д. Боксет у своїй карті 1751 р. і картограф Річчі-Занноні в карті Запоріжжя, вміщеній в його великому атласі Польщі (Париж, 1772 року). Адміністративний стан цієї території та інші цікаві дані про неї до часу другого зруйнування Січі 1775 року зафіксовані на карті італійського картографа П. Сантіні з 1777 р.

Закінчуючи наш огляд картографічних пам'яток мазепинської і помазепинської доби, ми хотіли б звернути увагу на те зацікавлення Україною, яке проявилося було у Франції в XVIII стол. після Полтавського бою в низці надрукованих там катрографічних праць, а також у таких, виданих багато разів, творах, як «Історія Карла XII» Вольтера. Це зацікавлення пожвавилося з початком XIX сторіччя, напередодні походу Наполеона на Росію, і стосовним прикладом може бути політична карта новітньої Европи, опублікована 1805 року за наполеонівського володіння у Фльоренції у французькому «Історичному атласі» М. А. Лесажа, на якій показані не тільки розподіли Польщі, а і вся кампанія Карла XII разом і з докладною леґендою про цю кампанію, надрукованою на краях карти.

Як і сьогодні, так колись в основу мілітарних плянів було кладене заздалегідь, за багато десятиріч наперед ведене, географічне вивчення і катрографічне охоплення теренів майбутніх військових операцій.

1) Revue Intern. d'Histoire Militaire, III, No. 12, 1952, p. 546.

2) L. Bagrov. The First Maps of the Dnieper Cataracts. Imago Mundi, X (1953), pp. 91-92.

3) Д. M. Лебедев. География в России Петровского времени. АН СССР, Москва-Ленінград, 1950, стор. 184-187.

4) Б. Кордт. Матеріали по исторіи русской картографіи. Сер. 1, Вии. II, Київ, 1910, стор. 25.

5) А. И. Андреев. Труды русских географов и путешественников XVII-XX вв. по изучению Украины и украинского народа», «Известия Всес. Геогр. Общества», 1954, ч. 2, стор. 125